Про Мартусю (Мартіну) почитали - доньці дуже сподобалося! Ще раз дякую Маріє, що поділилася посиланням.
Ще почитали з сайту Читанки казкову повість для молодших школярів -
«Мінімакс — кишеньковий дракон» Анатолія Костецького, з ілюстраціями Валерія Горбачова. ( [url]http://chytanka.com.ua/ebooks/index.php?action=url/view&url_id=362 )
У 1986 року Анатолій Костецький отримав за цю повість премію імені Миколи Трублаїні.
Дія відбувається в останній день літніх канікул на дачі. Герої повісті: брат і сестра, Олег – майже учень 4-го класу і Ліза – майбутня першокласниця, дракон Мінімакс, сусідський хлопець Петька, який намагається заробити грошей не нехтуючи нечесними способами, і їх батьки. Багато уваги в повісті приділяється шахрайці-сусідці, яка трошки нагадує Корейко у спідниці; аспіранту-зоологу, який охороняє озеро і здатен приручити все живе, а також тваринам: страшнючому коту, якого Петька дає сусідським дітям напрокат, коли їм треба списати на нього таку неприємність, як розбитий посуд чи витоптана грядка, і розумному ворону.
У першому розділі знайомимося з родиною головних героїв. Костецький з гумором доносить до нас істину, що виховувати треба не дітей, а себе, тому що діти все одно будуть копіювати наші звички:
«Не подумайте, що Олег о такій ранній порі сам вибрався з ліжка й заходився робити фіззарядку. Він не дуже відрізнявся від більшості своїх ровесників, тож полюбляв ранками поніжитися в ліжку, доки тато чи мама не стягнуть з нього ковдру.
Не любив Олег і вимахувати руками та ногами без будь-якої, як на нього, помітної користі. Байдуже, що тато й мама в один голос допікали йому:
— Не робитимеш зарядки — виростеш хирлявий та кволий, не доживеш до бадьорої і щасливої старості, згублять тебе інфаркти та інсульти!
Батьки лякали його ще й не такими хворобами, але що таке старість чи інфаркт для четвертокласника?!
Та й коли говорити по щирості, Олег щось не так уже й часто помічав, щоб мама чи тато, який був астрономом, покинувши свої завжди невідкладні й термінові справи, бігали б ранками від тих злощасних інсультів та інфарктів. І коли син натякав їм про це, вони знаходили сто причин для пояснень, а то й просто гримали:
— Малий ще батьків учити! Краще на себе поглянь!..»
*****
«Та й Лізка, що не кажіть, була в нього чудова сестра. Олегові з нею жилося просто й легко. Він навіть любив іноді залишатися з нею вдвох. Варто було запропонувати малій гру в «дочки-матері» — і ніяких тобі проблем! Лізка ставала мамою, а Олег — татом. А бути татом дуже просто: вмикай гучніше телевізор, влягайся на канапу та куняй собі! Мала ходитиме навшпиньках повз канапу, сповиватиме ляльок і лише зрідка наважиться підійти до Олега за порадою.
— Таточку, а що нам робити з оцією неслухняною донею? — піднесе вона братові-татові одну з ляльок.
Олег почухає в потилиці, подивиться на стелю, а тоді недбало кине:
— Мамусю, ти в мене така розумна, що, як вирішиш, так і чини.
Цього сестрі було досить, і вона більше не турбувала брата...»
*****
В цей останній день канікул, який родина проводила на дачі, тато розбудив Олега з серйозним дорученням: «У мене до тебе серйозна чоловіча справа!
Олег любив чоловічі справи. Правда, вони з татом у це поняття вкладали дещо різний смисл. Тато, коли йшлося про Олега, чоловічою справою чомусь вважав відвідини магазина та купівлю хліба чи молока. Олег же був переконаний, що чоловічі справи — це небезпечні мандрівки, космічні подорожі чи — в крайньому випадку! — риболовля та полювання.»
Виявилося, що тато доручає йому бути в цей день на дачі за старшого і приглядати за молодшою сестрою, поки вони з мамою будуть зайняті у місті. І Олегу таки пощастило, в останній день канікул на "дітей бетону, сталі й скла, блідих пагінчиків асфальту", для яких зустріч з коровою чи качкою вже велика дивина, чекала незвичайна пригода - зустріч зі справжнісіньким драконом.
Мінімакс – дракончик, який вилупився з нібито звичайного яйця. Своє імя він отримав від того, що може меншати чи більшати, як захоче. «Міні» — це від слова мінімум, тобто маленький, а «Макс» — від максимум, що означає великий.»
«Варто було роздратувати чи образити дракончика, як він відразу ж починав більшати. ... Зате, коли дракончику сказати кілька лагідних слів, підлеститися компліментом та ще й приголубити — він відразу зменшувався до розмірів звичайнісінької ящірки. Особливо добре на Мінімакса впливала Лізка, до якої дракончик увесь час, поки точилася розмова, горнувся й тулився, мов кошеня.»
Мінімакс від нарождення вміє розмовляти, читати думки і знає багато-багато різник цікавинок, тому що «знання драконам переходять у спадок через гени від попереднього дракона». А ще він любить вівсяну кашу: «— Смакота! — вигукнув той, прочитавши назву. — Ми, дракони, полюбляємо все, від чого можна стати здоровим і дужим. А тут сама назва — «Геркулес» — натякає на силу. Давай!».
*****
Історія еволюції драконів, вигадана Анатолієм Костецьким, це особливий шедевр міфотворення (розділ 9, с.64-66):
«— Звідки ти знаєш про Котигорошка й Добриню? — поцікавився Олег і навіть не помітив, що перейшов на «ти».
— Мені — та не знати! — буркнув дракончик. — Ваші богатирі стількох моїх предків марно понищили — і не злічити! Силу їм, бачте, дівати було нікуди! Ворогів землі Руської мало — так давай міць свою на бідолашних дракончиках випробовувати, гатити чим попало їм по головах: хто довбнею, хто палицею залізною, а хто й мечем... — І раптом гірка сльозина викотилася з райдужного ока дракончика.»
«— Так-от, природа створила нас страшними. А ви, люди, чогось гадаєте, що коли істоти не дуже привабливі зовні, як, приміром, тритони чи жаби, то вони неодмінно мусять бути шкідливими або злюками. Ви дуже часто помиляєтесь! За зовнішньою непривабливістю може ховатися добре й чуйне серце! — Мінімакс задумливо помовчав. — Та не всі розуміють... Крім того, так уже повелося, що ми, дракони, з'являємося на світ з яйця і, проживши час, який нам відпускає природа, знову перетворюємося на яйце, щоб згодом народитися з нього вже з новими властивостями.
Зрозуміло, при такому житті мами ні в кого з нас не буває. Можете уявити, як важко без мами: ніхто тебе не погладить, не пригорне, ніхто казку перед сном не розкаже, а якщо ти захворієш — ніхто не сидітиме коло тебе ночами і не напуватиме з ложечки ліками.
От і вирішили мої бідолашні предки самі добувати собі мам, та й почали викрадати дівчат. Але хіба можна у такий нечесний спосіб придбати справжню маму?!
Не дивно, що люди не зрозуміли нас, стали нещадно знищувати наш рід.
Звичайно, нам доводилось боронитися, та зрештою ми зрозуміли, що згоди з людьми не дійдемо, і рано чи пізно весь наш рід вони винищать.
Спершу ми розсіялися по світу, хоча й вели початок з Київської Русі. Хто оселився в Скандинавії, хто аж до Африки залетів, а кого доля закинула у нетрі тайгові...
Перші кілька століть нам жилося спокійно. Та от люди почали подорожувати, забиратися в найглухіші джунглі й найдальші пустелі, — і знову настав кінець нашому спокою. То тут, то там мандрівники натрапляли на поодиноких представників драконячого роду — і влаштовували за ними справжню гонитву.
Одного чудового дня всі дракони Землі злетілися в тайгу, на далеку річку Тунгуску, на таємну раду та й вирішили полишити Землю, поки не знайдуть спільної мови з людьми.
Сказано — зроблено!
Однієї зоряної ночі всі дракони стартували з Землі в напрямку сузір'я Дракона. Поскільки їх було чимало, то вони трошки пошкодили тайгу при старті: обпалили та повалили дерева. Між іншим, ваші вчені вважають, що це впав, як вони його називають, Тунгуський метеорит і повалив дерева. Так знайте: це стартували дракони! А полум'я, котре дехто з людей бачив при цьому на небосхилі, виривалося з їхніх пащ. Адже дракони літають не за допомогою крил, як думаєте ви, а хвостами вперед, наче ракети, і при цьому вивергають полум'я. Крила нам — замість стабілізаторів, а оці ось рогові лусочки й щитки, — Мінімакс виразно поляскав себе по голові та спині хвостиком, — захисний шар, що згорає, коли ми долаємо атмосферу.
— Ой, як цікаво! — вихопилося в Лізки, очі якої аж світилися в півтемряві халабуди. — Майже так, як у наших космонавтів!.. А далі, що було далі?
— Коли дракони долетіли до сузір'я, вони знайшли там невеличку планетку, дуже схожу на Землю, й оселилися на ній.»
*****
Помітно, що Анатолій Костецький намагався захистити своїх читачів від згубних звичок куріння та пияцтва.
Не знаю чи зупинить дітей від спроби куріння досвід кишенькового дракончика, але Костецький присвятив цьому випадку аж 5 сторінок (розділ 7, с.41-45) і закінчує його так: «Він ще досі почував себе страшенно гидко після куріння, тож відразу заприсягнувся яйцем, з якого вилупився на світ, ніколи в житті більше не торкатися тютюну в будь-якому вигляді!»
Також Костецький коротко зобразив неприглядне життя, яке чекає на дорослого алкоголіка, на прикладі батька сусідського хлопчика, намагаючись відштовхнути дітей та їх батьків від алкоголю.
Натомість Костецький недокучливо пропагандує зарядку. Якщо у першому розділі Олег робив зарядку через нехочу, "для батьків", то потім вирішив робити зарядку "для себе":
«Мінімакс махнув колючим хвостом на Олега. — Чого він «ящіркою» дражниться! Я ж не кажу йому нічого образливого, хоч він теж не Котигорошко чи, скажімо, не Добриня...
Крити було нічим. Олегові справді до могутньої статури наших славетних казкових богатирів було дуже далеко. Худющий — аж кістки полічити можна! — він ще й горбився так, що лопатки випиналися з-під майки, наче з них ось-ось вибрунькуються крила.
Влучне спостереження нікчемного дракона не просто образило хлопця, а й змусило замислитися. Він зразу ж дав собі слово зайнятися зарядкою вже не для батьків, а в першу чергу для себе.»
*****
Багато чого у повісті сподобалося, але є і те, що не сподобалось, і що на мій погляд заважає цій книзі стати класикою дитячої літератури і переходити від батьків до дітей, - це засудження підприємництва, як злочину. Якби згладити ці моменти, то книжка залишалася б сучасною у всі часи.
На роль негативного персонажа автор поставив жінку-шахрайку Ізольду Сократівну (див. розділ 3, 4). Те, як вона заволоділа домом одинокої бабусі, справді злочинно. Але далі автор наполегливо розвиває думку про «нетрудові доходи» цієї жіночки, які на наш сучасний погляд є чесним підприємництвом. Чомусь не хочеться, щоб дитина після прочитання цієї книги вважала, що виростити квіти і здати їх не у магазин за копійки, а продати самому на ринку за справжню ціну – це злочин. Або зібрати порожні пляшки після святкування, відвести їх у «Склотару» і отримати за це гроші – це «нетрудові доходи», походження яких доведеться переховувати від міліції. Ну і третій шлях злочинного збагачення Ізольди Сократівни – перепродаж магазинний яєчок під виглядом домашніх у тридорога. І нібито на всьому цьому вона заробила багацько грошей, які тримала у банках і витрачала тільки потайки, побоюючись міліції.
От як можна сучасній дитині читати таке:
«Як їй це не було прикро, але в нашій країні приватних банків нема, та й не може бути. Якщо у вас є зайві трудові гроші, ви можете тримати їх у будь-якій із численних ощадкас. Ізольда ж ощадкаси обминала десятою дорогою, бо гроші, які вона мала, були далеко не трудові. От вона й надумала влаштувати собі свій власний потаємний «банковий банк», як Ізольда його називала............Ще сподівалася вона придбати для підрахунку грошей мінікомп'ютер, та зіткнулася з непередбаченими труднощами: комп'ютери, як виявилося, продавали тільки державним установам та організаціям. Такий хід справ трохи образив Ізольду: ач які! Звичайні школярі, яким іще треба таблицю множення вчити, — і ті можуть собі спокійно й безкоштовно обраховувати свої задачки на комп'ютерах, а вона, можна сказати, — мільйонерша, мусить користуватися допотопною рахівницею!»
Для чого ж Ізольді стільки грошей, якщо витрачати їх відкрито вона все одно боїться?
«А я хочу, аби моєму сину Бобчикові гарно жилося, от і збираю грошики. Може, хоч йому долю полегшу.
— Еге, полегшите! — презирливо каркнув Креня. — Та він у вас скоро на той світ відбуде, бо пиячить без просипу. І, до речі, — за ваші ж грошики.
— Не каркай, клятущий! — схлипнула Ізольда, почувши правду про свого синулю, яку старалася приховувати навіть від самої себе. — Він покине, я знаю, покине! От побачиш!
— Так він вам і покине! От коли б заробляв гроші трудом, потом і мозолями власними, тоді, може, й кинув би. А так — легкі набутки, нечесні, нетрудові, — і пропивати легко.»
Після цієї розмови Ізольда вирішила не давати синові грошей і ворон умовив її відписати їх товариству по охороні природи на утримання диких птахів. Потім вона правда пошкодувала, про таку необачність, але було вже пізно.
*****
"Мінімакс - кишеньковий дракон" - добра пригодницька казка для молодших школярів.
У цій книзі є ще три повісті, але ми прочитали поки що тільки про Мінімакса.
"Хочу летати"
"Суперклей Христофора Тюлькіна, або «Вас викрито — здавайтесь!»
"Мінімакс - кишеньковий дракон"
"Все - як насправді"
Вход
Регистрация
FAQ
Медали
Поиск
Я как раз сейчас своему сыну начинаю покупать 
