Памятник Дзержинскому заберут пограничники - И3-Панорама. Памятник Дзержинскому на площади Свободы, который давно уже стал головной болью для районной власти, будет демонтирован, а на его месте разобьют красивую клумбу. Общество пограничников заберет памятник на временное хранение к себе и поставит где музей «Фаэтон».

у меня вообще была мысль свезти все памятнику в чернобыльскую зону. там и так как памятник коммунизму и советские монументы будут кстати. как туристический объект. туда ведь ездят с экскурсиями.

Ленін. Падіння.

Спочатку хотів написати цю статтю російською мовою, щоб її змогли прочитати ті, хто українську не сприймають принципово. Але потім усвідомив, що до тієї аудиторії все одно не достукатись. Тому, спеціально для адекватних, презентую цей пакет інформації, що можливо доповнить Вашу точку зору на особу комуністичного вождя, і стане у пригоді в дискусіях з захисниками псевдо-історичних пам'яток. Зазначу, що текст не треба сприймати як претензійну наукову роботу, а радше за ознайомчий буклет до безкінечної теми діяльності ком. партії в Україні.

Не так давно, в маршрутному таксі, випадково підслухав дискусію щодо фактів повалення монументів Леніну. Одна сторона стійко наполягала на тому, що знесення пам'ятників - це вандалізм і варварство, адже вони - наша (українська!) історія. Інша сторона дискусії несміливо погоджувалась з тим, що пам'ятники все ж потрібно демонтувати, але культурно, тихенько, без розголошення. Бажано навіть створити музей чи виділити спеціальне місце, де б всі демонтовані пам'ятки радянського минулого зберігались би.

Тож, щоб якось пояснити громадськості чому ідоли, що були встановлені на честь цієї постаті мають бути знесені, я назбирав сухих фактів про роль та спадок в історії нашої держави цього історичного персонажу (спочатку збирався і чуток по дописувати, але все ж захотілось бути об'єктивним).

Одразу ж відповім тим, хто буде закидати мені розповіді про благі діяння Ульянова, взявши за приклад банального, всіма ненависного Адольфа Гітлера.
Після закінчення Першої світової війни в 1918 році і підписання у 1919 Версальського мирного договору, Німеччина переживала глибокий занепад та приниження, які дуже тяжко сприймались тоді в німецькому суспільстві. Цей період німецької історії неперевершено описав Ремарк у своїх романах «Чорний обеліск» та «Три товариші». В 1934 році Гітлер, після довгого кар'єрного шляху та політичних інтриг, нарешті домігся посади Рейхсканцлера. На цьому посту він за короткий термін різко скоротив, а потім і зовсім знищив безробіття, відновив та реконструював промисловість, підняв рівень економіки, створив стратегічні запаси, реформував армію, і вже в 1938 році анексував Австрію, а в 1939 році здійснив напад на Польщу. Гітлер спромігся за 5 років розбудувати розвалену, принижену країну в боєздатну машину, яка наступні 7 років тероризувала весь світ. Мабуть ніхто не стане заперечувати, що неймовірного таланту був мужчина? Не дивлячись на все це, зараз в Німеччині він - «ганьба нації»: все, що носило його ім'я - перейменоване, будь-які нагадування про нього - прибрані, а літературні роботи - заборонені.

“Ну, Гітлер, то зрозуміло, а Леніна за що знімати?” – скажете Ви. І тут можна вмикати тривожну музику, бо ми власне підійшли до теми.
«Мы говорим — Ленин, подразумеваем — партия, мы говорим — партия, подразумеваем — Ленин».

Треба розуміти, що особу Володимира Ілліча не можна розглядати в розрізі часу його фактичного існування (1870-1924). На наш стіл, крім його фізичного втілення, що досі «відпочиває» на Червоній площі в Москві, лягає також сукупність запропонованих ним, поглядів, що завдали викривлення нашому світу загалом. Тобто всі дії комуністичної партії опосередковано результат діяльності цієї персони.

За всі свої 54 роки земного життя Ленін ні разу не відвідував Україну. Зате стільки їй нашкодив, що хай Бог милує. Зрозуміло, що його антилюдська діяльність торкнулась не тільки України, а всього світу взагалі - за допомогою 55 томів його теоретичних праць. Ленінські ідеї досі продовжують знищувати людство. А його спадкоємець Сталін прерік на смерть, за різними оцінками, від 5 до 50 мільйонів людей. Ідеї ленінізму і комунізму були взяті на озброєння і реалізовані такими яскравими диктаторами як:
- Пол Пот – головний секретар Комуністичної партії Камбоджі. «Великий брат», лідер «червоних кхмерів». Загубив від 1 до 3 мільйонів людей. Це кожен восьмий житель тої бідолашної країни.
- Мао Цзедун – лідер комуністичної партії Китаю. Знищив від 20 до 50 мільйонів людей.
- Ким Ір Сен – генеральний секретар Трудової партії Кореї (створеної комуністами 1945 року в результаті злиття Північної і Південної трудових партій). Вбив не менше 4,5 мільйонів.
І це тільки ті, що я згадав.

Та повернемось до України. Для того, щоб зрозуміти цинічність і жорстокість діяльності Ілліча, звернемо увагу на 5-й том «Спогади про В. І. Леніна»: «Спірідонова говорила дуже збуджено: сказала щось про «хуліганство» і згадала про мораль. Ленін зараз же підняв брови: «Моралі в політиці немає, а є тільки доцільність.» Обґрунтовуючи тему превентивного терору, для залякування населення, у всі кінці країни летять накази: «...будьте зразково нещадні. Треба заохочувати енергію та масовість терору. Якщо ви абсолютно впевнені, що немає сил для лютої і нещадної розправи, то телеграфуйте. Розстрілювати, нікого не питаючи і не допускаючи ніякої тяганини».

Тож далі вже можна говорити і про наслідки. Зі статті Михайла Підборочинського, члена всеукраїнської організації «Експерти України»: “Тільки в Києві, Таганрозі, Криму і на Кубані комуністичний режим приблизно за півтора роки (1918-1919 рр.) знищив 1 мільйон 700 тисяч чоловік – фактично еліту того часу. Зимою 1920 р. в Криму було розстріляно 96 тис. чоловік. В перші місяці створення Української Центральної Ради на декількох вузлових станціях було знищено 30 000 офіцерів і старшин українського походження. В той же час 9000 курсантів-українців були розстріляні в Саратові та Харкові. Це був завчасно продуманий удар по українському руху за незалежність. За період 1921-1922 рр. більш ніж 10 тисяч українських офіцерів, солдат і представників адміністрації комуністи розстріляли тільки в м. Вінниці.
З матеріалів III Міжнародної конференції «КДБ вчора, сьогодні, завтра», Москва, 1994 рік: «Продовжуючи імперську політику Романових, Ленін не гребував жодними засобами для досягнення своїх цілей. Він пішов на контакт з царськими генералами, які стояли за єдину, неподільну Росію, призначив царського генерала Муравйова, який за садистичні нахили та жорстокість отримав прізвисько «вішатель», командувати більшовицькими військами, які він кинув на захоплення України.»

У червні 1917 р. Ленін, ратуючи за свободу України, категорично стверджував: «Ніяких призначень влади зверху», а вже 19 грудня 1917 р. призначив Серго Орджонікідзе надзвичайним комісаром України. Слідом за Серго він вислав в Україну найбільш жорстоких шовіністів усіх національностей, яким була байдужа доля українського народу: Троцький, Сталін, Фрунзе, Каменєв, Шліхтер, Іоффе, Артем, Антонов-Овсієнко, Шилов, Раковський, Кліринг, Камінський, Двойскій, Артунянц - це далеко не повний список сатрапів Леніна, яких він кинув роздирати Україну.

Уже на початку січня 1917 р. більшовики під командуванням Муравйова стали заливати України кров'ю. Під Крутами, недалеко від Києва, з ними вступили в нерівний бій і майже всі загинули молоді захисники, в основному студенти Київського університету та інших вузів. Під Крутами був скошений молодий цвіт української нації, її інтелектуальний потенціал.
Неможливо переоцінити роль Леніна в винищені українства. Чи ви думаєте так само собою сталося, що ми стільки років вже б'ємось об стіну тупорилих і твердолобих співгромадян? Велика маса нашого населення генетично сформована з рабів, бандитів та російських переселенців.
В універсальному довіднику М. Зубкова відстежено шлях геноциду української національної свідомості, фундамент якого був закладений ще царатом, вдало підхоплений Леніним (за це вже згадали вище) і успішно продовжений його послідовниками. Готові до остаточного переосмислення?

Поїхали!
1929-1930 рр. – арешт і суд 45 діячів української науки, літератури, культури, УАЦП – за належність до «Спілки визволення України». Початок колективізації і розкуркулення, примусове виселення сотень тисяч селян до Сибіру та на Далекий Схід.
1932 р. – ліквідація всіх літературних організацій та утворення єдиної спілки письменників СРСР.
1933 р. – самогубство Миколи Хвильового на знак протесту проти масових арештів українських діячів культури та мистецтва.
1932-1933 рр. – штучний голодомор, внаслідок якого загинуло від 8 до 12 млн. українців. Масове переселення росіян до виморених українських міст і сіл. Погром українців на Кубані.
1934-1941 рр. – знищення архітектурно-культурних пам’яток в Україні, арешт і страта 80% національної інтелігенції.
1934 р. – розстріл у Харкові 34 літераторів.
1936-1938 рр. – масовий терор в Україні – «єжовщина».
1937 р. – масовий розстріл ув’язнених на Соловках українських діячів культури й мистецтва на честь 20-ти річчя жовтневого перевороту.
1939-1941 рр. – репресії НКВС на Західній Україні. Масові депортації населення у віддалені райони СРСР.
1944-1955 рр. – каральні акції НКВС проти сил опору Західної України (вбито 150 тис., заарештовано 100 тисяч, депортовано понад 200 тисяч)
1946-1949 рр. – ліквідація українських культурних здобутків – «ждановщина».
1959 р. – закон, за яким не обов’язкове вивчення української мови стало не обов’язковим.
1961 р. – нова програма КПРС, політики «злиття націй» і подальше зросійщення союзних республік.
1965 р. – перша велика хвиля арештів українських діячів.
1972 р. – друга велика хвиля політичних арештів.
1979 р. – чергова хвиля арештів українських діячів. Вбивство композитора Івасюка. Ухвала нових русифікаторських законів щодо неросійських народів СРСР.
1983 р.– постанова ЦК КПРС про посилення вивчення російської мови у школах, спрямована на посилення зросійщення.
1989 р. – постанова пленуму ЦК КПРС про єдину офіційну загальнодержавну мову (зрозуміло що російську) в СРСР.
1990 р.– постанова ВР СРСР про надання російській мові офіційного статусу.

Це зрозуміло не всі злочини комуністичної партії (Леніна як її батька та натхненника) перед українським народом. Ми лиш вибірково та поверхнево зачепили пласт праць декількох дослідників. А ви не уявляєте скільки таких історичних свідчень, документів і статей я знайшов поки готував цю статтю. І в кожній - нові факти, нові цифри і безкінечні смерті. Смерті наших з вами прадідів. Тож закликаю все ж передивитись наше ставлення до постаті Леніна і наслідків його діяльності.

З повагою, Стас Прудкий

Проект «Повернись живим»