Почалася прогулянка Музеєм із казки екскурсовода. Бо ж ця будівля була на березі річки Московка. Через неї справа дійшла і до річки Дніпро. Так от жили собі братик Дніпро і сестричка Десна – все хотіли дізнатися, хто важливіші хлопчики чи дівчатка? То на ранок придумали випробування – стрітися на горі: хто швидше побіжить, то й сильніший, важливіший. Прийшов ранком Дніпро, а сестрички немає. Думав, уже побігла… Той він – давай уперед! І так швидко біг, що перетворився на могучу річку! А Десна, як дівчинка, поспати любила. Прийшла на місце зустрічі вже в обід. Немає братика, теж побігла – шукає, а тільки й могучу ріку стріла дорогою. Так їй вона сподобалася, що й сама рікою стала, щоб не сумувати за братиком, а текти з ним разом до самого Чорного моря!
Така казка чекала на нас на початку екскурсії. В холі також ще розповіли і про різні види цеглинок, різного кольору. Навіть дещо браковані. Такі називаються смішно – «козлики», бо вони сірі, пористі якось… Тут же серед експонатів були й картини (козацької тематики), битви. Екскурсовод розповідала, що будівля відтворювалася на старовинний манер із глини та дерева.
До підземелля з кімнати вели круті спіральні сходинки. Стіни прикрашені цікавими дрібницями: фігурками, картинами, солом’яними ляльками… А вже як опиняєшся на нижньому поверсі, то над тобою приладнали гіллясті коріння. Як символ, що ти глибоко під землею, або що в музеї переплелося коріння старовинних родів Бурлай і Хілтманн.
Тут же під сходами – загадкові двері – таємний хід, бо свого часу він під землею вів прямо на берег річки, а там – човен, весла… І хоч до Чорного моря… Наступна цікава деталь – арка. Дітям розповідають, що чарівна. Проходячи, вони можуть загадати бажання. Стіни арки товщиною в 1м, щоб витримати навантаження від важкого куполу. Вся середина будівлі автентична. Тобто вже це підземне приміщення не добудовували, а до нього «докопувалися» - відчищали та виносили тонни сміття, сажі. І так дісталися оригінальних стін із давньої цегли. Її клали ще в старовину, коли за цемент було вапно із сирим яйцем… Безбожно кропітка робота, але ось так, на віка…
Ось це арочне приміщення не остаточне. За легендою воно було ще глибше, але вже не змогли далі копати. Інший музейний павільон – з картинами, цеглинами. Дітям розповідали, що всі ці важкості в старовину возили тягові коні. Для наглядності показала підкову такого коника і простого. Пропорції вражали!
Потім придумали парові машини. Їх маленький макет дають потримати дітям. Ще розповідають про штампи, які ставлять на цеглу, показують на них цифри, пропонують дітям їх назвати, рахувати, а де букви, склади – прочитати. Демонструють і цікаві відбитки лапок киці, песика, вовка. Або щось таємниче, схоже на хрест.
Врешті останній зал, за кованими воротами. В ньому довгий дубовий стіл, лава. Стовпи підпирають стелю. Серед експонатів – керамічні будиночки, горщечки, фігурки, чеканки… На столі міні лабораторія для виготовлення глини.
Вже тут Валентина Іллівна роздала дітям альбоми із проханням намалювати свої враження про Музей. А нам дорослим – залишити запис у Книзі відгуків.
Вести фото- чи відео- зйомки не дозволялося. Адже Музей створений тільки 5 років, то вони так заохочуть його відвідини. Проте деякі кадри вже під час малювання дозволили зробити. В червні виставка планується. Обіцяли запросити. Вже на вулиці трохи фоткали будівлю, дворик, гарний великий пінь, який прикрасили муляжними фігурками птахів, білочок та їжаків!
Все сподобалося. Думаю, така ідея стала можливою завдяки іноземним ресурсам, може, грант? Наші б не знайшли кошти на таку якісну реставрацію. Постійне відчуття в Музеї та біля нього, що ти не в ЗП, а якійсь розвинутішій туристично місцині!
|
